Шульгинський ліцей

Шульгинської сільської ради

Старобільського району

Луганської області

Інклюзивне навчання

Інклюзивне навчання — система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахуванні багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників.

Інклюзивне навчання часто вважають альтернативою інтернатній системі, за якою діти з особливими освітніми потребами навчаються в спеціальних закладах освіти та змушені проживати в інтернатних відділеннях при них через їх територіальну розгалуженість.

Жодна дитина не має відчувати себе іншою та виключеною з освітніх, культурних і соціальних процесів – це головне завдання інклюзії.

КОГО МИ ВВАЖАЄМО ОСОБАМИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Особа з особливими освітніми потребами – особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту.

ІНКЛЮЗИВНЕ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

Інклюзивне освітнє середовище — сукупність умов, способів і засобів для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб і можливостей.

ПЕРЕВАГИ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

Інклюзивне навчання усуває бар’єри в системі освіти та системі підтримки дітей з особливими освітніми потребами.
Вища залученість батьків до процесу навчання.
Діти з особливими освітніми потребами отримують можливість соціалізації, розвитку своїх інтересів і талантів і подальшої інтеграції в суспільство, вступу до професійних і вищих закладів освіти.
Діти з особливими освітніми потребами мають змогу налагодити дружні стосунки з однолітками в школі та поза її межами та моделюють належні способи взаємодії з колективом.В інклюзивних класах створено атмосферу спокійного прийняття відмінностей інших людей.

ОФІЦІЙНІ ЗАСАДИ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

У грудні 2009 року Україна ратифікувала основні міжнародні документи у сфері забезпечення прав дітей згідно зі світовими стандартами освіти, соціального захисту та охорони здоров’я. Передусім йдеться про статтю 24 Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, в якій визначено обов’язок держави щодо реалізації інклюзивної моделі освіти, тобто створення такого предметно-просторового спеціального середовища, яке б дало змогу всім дітям бути однаково рівними учасниками навчального процесу в єдиному освітньому просторі відповідно до їхніх особливостей, потреб і можливостей.

5 липня 2017 року Президент України підписав ухвалений 23 травня цього ж року Закон «Про внесення змін до Закону України "Про освіту" щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг».

5 вересня 2017 року було прийнято новий Закон України “Про освіту”. З того часу діти з особливими освітніми потребами мають повне право здобувати освіту в усіх навчальних закладах, зокрема й безоплатно в державних та комунальних, незалежно від «встановлення інвалідності». Діти з особливими освітніми потребами мають право на:

дистанційну та індивідуальну форми навчання;
психолого-педагогічну та корекційно-розвиткову допомогу;
інклюзивні та спеціальні групи (класи) у загальноосвітніх навчальних закладах;
«підлаштовані» для їхніх потреби загальноосвітні школи і класи, тобто на відповідні архітектурні перепланування;
корекційних педагогів, тьюторів, психологів;
адаптовані навчальні плани та програми, методи та форми навчання, ресурси спеціальної освіти, партнерство з громадою.

ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНІ ЦЕНТРИ

Інклюзивно-ресурсний центр (ІРЦ) - це установа, яка створена з метою реалізації права дітей з особливими освітніми потребами віком від 2 до 18 років на здобуття дошкільної та загальної середньої освіти, в тому числі у закладах професійної (професійно-технічної) освіти та інших навчальних закладах, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти.

ХТО МОЖЕ ЗВЕРНУТИСЬ ДО ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНИХ ЦЕНТРІВ

До інклюзивно-ресурсних центрів можуть звернутись батьки, які відчувають занепокоєння щодо розвитку дитини віком від 2 до 18 років, незалежно від наявності в дитини інвалідності чи встановленого діагнозу.

Комплексна психолого-педагогічна оцінка та інші послуги ІРЦ можуть надаватись тільки на підставі заяви батьків. Жодна послуга інклюзивно-ресурсного центру не може бути надана у примусовому порядку чи за зверненням третіх осіб (учителів, вихователів тощо).

ЩО РОБЛЯТЬ ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНІ ЦЕНТРИ

Проводять комплексну оцінку з метою визначення особливих освітніх потреб дитини.
Розробляють рекомендації щодо освітньої програми для дитини з особливими освітніми потребами.
Надають психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги.
Педагогічні працівники інклюзивно-ресурсних центрів беруть участь у роботі команд психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами у школах і дитсадках.
Проводять моніторинг динаміки розвитку дитини не рідше, ніж двічі на рік.
Надають консультації та методичну допомогу вчителям і вихователям з питань організації інклюзивного навчання.
Консультують батьків або законних представників дітей з особливими освітніми потребами стосовно зарахування до закладів освіти.
Надають психологічну допомогу, проводять бесіди з батьками (законними представниками) дітей з особливими освітніми потребами.

Інклюзія. Пам'ятка для батьків

Здорове харчування

Чи замислювалися ви як можна допомогти дитині зростати здоровою? Який найбільший подарунок ви можете зробити? Відкриємо секрет наскільки важливо змалечку навчати здорового харчування.

Навчайте свою дитину здорового способу життя з раннього дитинства! Це важливий навик, який допоможе дитині у майбутньому. Не забувайте, що саме батьки відповідають за формування життєвих компетенцій своїх дітей, найціннішими з яких є ті, що спрямовані на збереження здоров’я протягом усього життя.

Майже всі батьки на певному етапі виховання своїх дітей мають розв'язувати складні проблеми із відмовою від споживання здорової їжі, небажанням пробувати нові продукти і страви. Одночасно, звісно постає важка конкуренція із смаколиками, які широко рекламуються та їдять всі діти навколо.

Вибір страв і напоїв, який робить дитина (чи ви робите його разом), впливає на її організм. Погані харчові звички в дитинстві можуть залишатися та поглиблюватися у дорослому віці, спричиняючи проблеми зі здоров’ям і складні стосунки з їжею. Навчаючи дітей, коли вони маленькі, їсти те, що корисно, ви даєте їм надзвичайно важливу навичку на все життя.

Щоб рости та бути здоровими, дітям критично необхідний здоровий та збалансований набір їжі. Неадекватне або неправильне харчування може призвести до дитячого ожиріння, високого рівня холестерину, підвищення кров'яного тиску, переддіабету та інших проблем у дорослому віці.

Ось кілька порад, які допоможуть вам виховати у своїх дітей харчові звички, що сприятимуть позитивному ставленню до їжі та підготують їх до здорового майбутнього.

ВСТАНОВІТЬ ЧАС ДЛЯ СІМЕЙНОГО ПРИЙОМУ ЇЖІ

Дітям подобається розпорядок дня, тому намагайтеся їсти всією родиною приблизно в один і той самий час щодня, наскільки це можливо. Завдяки цьому діти менше переїдають. Також це чудова нагода навчити їх звичок здорового харчування та поведінки за столом.

Їсти в сімейному колі корисно для соціального та емоційного розвитку. Окрім того, спільна їда — можливість привчити дітей до правильних порцій. Ви можете продемонструвати їм на власному прикладі, що половина наших тарілок має складатися з некрохмалистих овочів і трохи фруктів.

Встановіть для прийому їжі розумні часові рамки – 20 - 30 хвилин на основні прийоми їжі, надто швидка їда є поганою звичкою, а постійне відволікання може зробити залишки на тарілці більшими. Ви навіть можете встановити таймер, щоб підкріпити це очікування та допомогти дітям залишатися зосередженими під час їди.

СНІДАЙТЕ

Усі прийоми їжі важливі. Але здоровий сніданок дає дитині енергію на цілий день, допомагає правильно рости й розвиватися.

На сніданок найкраще обирати поживні страви, щоб активізувати організм і стимулювати метаболізм протягом дня. Це можуть бути тости з цільної пшениці з сиром та овочами або грецький йогурт, посипаний багатими клітковиною пластівцями чи гранолою з низьким вмістом цукру та жменею фруктів або ягід.

НЕ ПІДТРИМУЙТЕ ВИБАГЛИВІСТЬ

Інколи діти занадто вередують та перебирають стравами. Проявіть терпіння. Продовжуйте пропонувати різноманітну їжу, щоб заохотити досліджувати та відкривати нові продукти. Добре дозволяти дітям (навіть вибагливим малюкам) вибирати з того, що у них на тарілці. І це нормально, якщо вони виберуть лише один чи два продукти.

Не готуйте окремі страви для вибагливих. Якщо ваша дитина просить щось інше, поясніть, що цього немає в сьогоднішньому меню та запропонуйте приготувати в інший день.

Для дітей, які відвідують дитячий садок і старше, можна спробувати правило трьох укусів. Щоб визначитися, чи подобається їй їжа, дитина має скуштувати принаймні три шматочки. Інколи потрібно 15 та навіть більше таких спроб, перш ніж зрозуміти смакові вподобання.

ЗАЛУЧАЙТЕ ДО ПЛАНУВАННЯ ТА ПРИГОТУВАННЯ СТРАВ

Діти люблять мати право голосу в тому, що вони роблять. Якщо давати їм вибір, вони почуватимуться незалежними та зацікавленими. Залучити дітей до приготування страв можна таким чином:

Візьміть їх у продуктовий магазин. Запропонуйте прості варіанти на вибір, наприклад «Ви хочете купити червоні чи зелені яблука?»

Попросіть вибрати їжу. Час від часу дозволяйте дітям вирішувати, які овочі подати на вечерю. Почуття гордості, яке вони отримують, допомагаючи приготувати овоч, збільшує їхню готовність з’їсти його.

Давайте їм невеликі завдання. Діти можуть брати участь у кухонних обов’язках відповідно до віку, — змішувати інгредієнти, мити фрукти та овочі чи чистити картоплю.

ЧИТАЙТЕ ЕТИКЕТКИ

Сімейні поїздки за продуктами можна перетворити на освітні уроки, замасковані під пригоди. Так, у магазині показувати різні типи продуктів та вчити читати їх етикетки. Переглядати разом інгредієнти та розповідати про вміст вуглеводів, цукру та жирів, пояснювати їх значення, звичайно, відповідно до віку.

ЗРОБІТЬ ВОДУ ПРІОРИТЕТОМ

У садочку чи школі діти можуть забувати пити воду. Як наслідок, відчувати спрагу або зневоднення, навіть не усвідомлюючи цього. Коли діти повертаються зі школи, не пропонуйте одразу перекусити. Спершу попросіть їх випити води. Якщо діти не отримують достатньої кількості рідини, вони часто думають, що голодні, хоча насправді відчувають спрагу.

ОБМЕЖУЙТЕ ПЕРЕКУСИ

Щоб прищепити здорові звички щодо перекусів, спробуйте навчити своїх дітей не їсти через нудьгу, бо більше нічого роботи. Замість цього заповніть цей час іншими видами діяльності, корисними для росту та розвитку. А якщо робите перекуси — вибирайте здорові, поживні та смачні продукти.

ЗАОХОЧУЙТЕ УСВІДОМЛЕНЕ ХАРЧУВАННЯ

Коли ви знаходите час, щоб насолодитися смаком, текстурою та відчуттями від вашої їжі, ви починаєте справді цінувати цей досвід. Це називається усвідомленим харчуванням.

Такий підхід варто виробити й у дітей. Наприклад, дати їм шматочок яблука зі словами «Погляньте на цей гарний червоний колір. Відчуваєш, яке воно хрустке?». Це задає тон для аналізу та оцінки їжі, що також допомагає зменшити ймовірність переїдання. Коли діти під час їди помічають смак і консистенцію кожного шматочка, вони їдять повільніше та розуміють, коли наїлися.

СКАСУЙТЕ «ЧИСТУ ТАРІЛКУ»

Для людини будь-якого віку важливо навчитися розпізнавати внутрішні сигнали голоду та насичення. Діти молодшого віку, як і малюки, добре вміють саморегулюватися. Вони їдять, поки не насичуються. Заохочувати їх їсти більше, ніж вони хочуть, може фактично започаткувати модель переїдання. Тому не наполягайте, щоб діти з’їдали все, що є в їх тарілці, перш ніж отримати десерт. Але вони принаймні мають спробувати свою страву.

НЕ ЗАБОРОНЯЙТЕ ПРОДУКТИ

Забороняючи певну їжу, ви ризикуєте викликати у дитини більше інтересу до неї. Тоді вона, швидше за все, буде зловживати нею, коли матиме нагоду. Натомість дотримуйтесь збалансованого підходу, заохочуючи здорові ласощі та менші порції.

Ви можете моделювати хороші харчові звички щодо солодкого власним прикладом. Це нормально піти за морозивом. Але кожен член сім’ї може обрати варіант смаколику з найкращим складом чи заморожений йогурт із чорним шоколадом замість морозива з вмістом транс жиру, харчовими добавками та наповнювачами.

Включайте такі продукти час від часу, і дитина матиме до них здоровіший підхід.

РОБІТЬ ЗДОРОВІ ЗАМІНИ

Здорове харчування з дітьми не означає, що ви ніколи не можете їсти поза домом — навіть у ресторанах швидкого харчування. Але шукайте можливості збалансувати свій вибір нездорової їжі. Обирайте прості, здорові аналоги. Наприклад, замініть картоплю фрі на шматочки яблука, газовану воду на молоко, білий хліб на цільнозерновий тощо.

Не забувайте про фізичну активність

Коли мова заходить про здоров’я, харчування та фізичні вправи нерозривно пов’язані. Діти сьогодні не надто активні, тому важливо навчити їх радості руху. Малюки віком від 3 до 5 років повинні бути активними протягом дня, тоді як дітям від 6 років і старше потрібно близько 60 хвилин фізичної активності на день. Однак це не означає, що треба змушувати дітей виконувати вправи. Просто переконайтеся, що вони рухаються, — бігають на вулиці з друзями чи їздять на велосипеді.

Будьте хорошим прикладом для наслідування. Діти переймають звички та цінності дорослих. Чи демонструєте ви той спосіб життя, який хочете, щоб вони наслідували? Якщо прагнете, щоб ваші діти мали здорові звички, то ви, як батьки, також повинні їх дотримуватися. Купуйте здорові продукти, готуйте нові страви, більше рухайтеся.

ШАНОВНІ ДОРОСЛІ!

Звертаємося до Вас з проханням бути нашими надійними партнерами у процесі підвищення безпеки наших дітей. Тільки разом ми зможемо зробити цей світ безпечним!

Будь-які надзвичайні ситуації і, в першу чергу, військового характеру, призводять до зростання рівня загроз життю і здоров’ю цивільного населення та, відповідно, зменшення рівня їхньої захищеності. Особливо це стосується дітей та підлітків, які є найбільш вразливими під час воєнних дій.

Більш того, невтішна статистика інцидентів цивільного населення, в тому числі і дітей, пов’язаних із вибухонебезпечними предметами (ВНП), погіршується з кожним днем. Про це свідчать дані і міжнародних досліджень. Тому актуальність проблеми, пов’язаної з мінною небезпекою, набуває дедалі більшої гостроти.

Саме тому ми, дорослі, маємо зробити все можливе, щоб наші діти залишалися в безпеці навіть тоді, коли іде повномасштабна війна жорстокого та підступного ворога проти нашої країни.

Дані онлайн-курси «Мінна небезпека для дітей» розроблений окремо для учнів молодшої та для учнів старшої школи з МЕТОЮ мінімізації та відвернення нещасних випадків серед дітей шляхом інформування їх щодо можливих загроз, навчання правилам безпечної поведінки та мотивування правильної поведінки і відповідального ставлення до свого життя та здоров’я.

Курси розроблені з урахуванням вимог Закону України «Про протимінну діяльність в Україні», Національного стандарту протимінної діяльності ДСТУ 8820:2023 та рекомендацій Міжнародних стандартів протимінної діяльності (IMAS) у сфері інформування населення. Дана методика навчання схвалена Міністерством освіти і науки України.

Просимо всіляко допомагати дітям проходити онлайн-курс «Мінна небезпека для дітей», підтримуючи їх та мотивуючи на вивчення і виконання простих правил безпеки, наголошуючи на важливості цих питань. І, звісно, показуючи їм добрий приклад особистої правильної поведінки. Допоможіть у проходженні тестових завдань, якщо в тому буде потреба. Радійте разом з дитиною, коли в кінці онлайн курсу вона отримає Диплом «Знавця з мінної небезпеки»!

Просимо також у коментарях ділитися Вашими думками, досягненнями Ваших дітей, враженнями від даного курсу. Будемо вдячні за Ваші поради щодо покращення навчання дітей з питань безпеки.

Ми заздалегідь вдячні і цінуємо нашу з Вами співпрацю, яка, ми абсолютно впевнені, буде мати чудовий результат – збережені життя наших дітей!

Як говорити з дитиною про війну

Обмежте кількість розмов та прослуховування новин про війну у присутності дитини;
розказуйте тільки перевірену інформацію, у якій ви повністю впевнені, робіть це дозовано;
оцінюйте емоційний стан дитини під час кожної розмови;
слідкуйте за рівнем фізичної реакції: мовою тіла, рівнем занепокоєння;
обережно закінчуйте розмови — для дитини важливо знати, що вона не залишиться на самоті;

завершуйте на позитивному

«Тривожний рюкзак» для дитини

У разі надзвичайної ситуації, особливо воєнного характеру, дітей слід швидко евакуювати в безпечне місце. Скільки часу доведеться там перебувати – передбачити складно, тому дуже важливо мати мінімальний набір для забезпечення потреб дитини.

«Тривожний рюкзак» має включати:

фото з батьками, із написаними на звороті телефонами родичів, повною адресою, ПІБ дитини та групою крові (додатково можна нашити на одяг дитини бірку з цією інформацією або покласти в кишеню записку);
дві пляшки води;
шоколад, печиво, хлібці, сухофрукти;
потрібні лікарські препарати, лейкопластир, антисептики, захисну маску для обличчя

вологі та сухі серветки, невеликий рушник, зубну пасту та щітку, мило;
ліхтарик;
одну-дві улюблені іграшки дитини (вони забезпечать мінімальний психологічний комфорт);
комплект змінного одягу.

Також у дитячий «рюкзак безпеки» можна покласти телефон, якщо дитина вміє ним користуватись, та трохи грошей.

Корисною для навчання дітей за даною темою буде руханка "Дитяча тривожна валіза"

Як убезпечити дитину під час евакуації

Заспокойтеся самі. Чим молодші діти, тим більше їхній психоемоційний стан залежить від стану батьків.

Скажіть слова підтримки: «Ми в порядку», «Ми будемо робити все, що в наших силах», «Я доросла, я знаю, що робити», «Я з тобою». За необхідності повторюйте.

Домовтеся про правила поведінки. У небезпечній ситуації дитина повинна виконувати ваші розпорядження миттєво і без сперечань.

Ваші прохання мають бути лаконічними та зрозумілими.
Якщо є можливість, завчасно повчіться в ігровій формі головним командам: «Стій», «Не торкайся цього», «Викинь це», «Іди до мене».
Потренуйтеся разом із дитиною виконувати ці команди на швидкість.

Іграшку-супергероя візьміть із собою! Попросіть дитину вибрати маленьку іграшку або талісман, який вона зможе покласти в кишеню. Це може бути навіть мушля з відпустки на морі або камінчик з рідного двора. Скажіть, що у хвилини, коли буде страшно чи самотньо, дитина може брати цю іграшку в руки, розмовляти з нею, розповідати їй про свої почуття.

Прикріпіть до верхнього одягу дитини бейдж з повною інформацією про неї. Ім‘я, прізвище, вік, контактні дані батьків, особливі медичні потреби дитини (якщо такі є), вкажіть групу крові. Окрім бейджа на одязі, покладіть дитині у кишеню записку та/або напишіть цю інформацію на її руці стійким маркером або ж наклейте цупкий скотч на одяг. Це варто зробити навіть з дітьми 7-10 років, які у звичайному житті пам’ятають персональні дані. У стані стресу забувати прості речі можуть навіть дорослі, а діти й поготів.

Сфотографуйте дитину перед тим, як вийти з дому. Якщо дитина загубиться, у вас буде найбільш точна фотографія, за якою люди зможуть швидше її впізнати. Окрім цього, добре запам’ятайте (краще – запишіть), як саме одягнена дитина під час евакуації.

Перебувайте у фізичному контакті з дитиною. Тримайте її за руку або на руках, везіть у візку. Підтримуйте безпосередній контакт весь час, аж допоки поруч не з’явиться інший дорослий, якому ви можете довіряти. Передавайте дитину сторонній людині тільки у крайньому випадку, або якщо це військові або представники рятувальних служб – пам’ятайте, що існує небезпека викрадення дитини під час евакуації.

Домовтеся про місце, де ви зустрінетеся, якщо загубитесь (якщо дозволяє вік дитини).

Якщо дитина загубилася.

Не панікуйте. Зберіться з думками, щоб діяти чітко.
Згадайте, де востаннє бачили дитину. Якщо в дитини є телефон – зателефонуйте.
Попросіть когось зі знайомих чи родичів залишатися на місці на випадок, якщо дитина повернеться.
Попитайте людей навколо, чи бачили вони дитину, назвіть основні прикмети, за наявності – покажіть фото дитини, опишіть, у чому вона одягнена.
За можливості, дайте оголошення через гучномовець.

Повідомте найближче відділення поліції чи зателефонуйте 102. Якщо дитина загубилась за кордоном, гаряча лінія: 116 000.

Що робити, якщо дитина опинилася на замінованій ділянці?

Якщо ваше місто чи село перебуває під окупацією або в ньому відбувалися бойові дії, не дозволяйте дитині пересуватися вулицями самостійно. Навіть якщо це знайомі шляхи, якими дитина у мирний час ходила сама.
Якщо ж дитина потрапила на заміновану ділянку, не намагайтеся самостійно її дістатися, аби звільнити. Є великий ризик того, що ви можете підірватися самі на очах у дитини або погубити і себе, і її. Негайно зателефонуйте 101. До прибуття рятувальників заспокоюйте дитину голосом з того місця, де ви стоїте.
Поясніть дитині, як діяти, якщо вона раптом опинилася на замінованій ділянці, а вас поряд нема. Не можна намагатися вийти самостійно, потрібно залишатися на місці нерухомо і голосно кликати по допомогу. У крайньому разі, якщо поряд нікого немає, потрібно йти назад повільно і обережно, максимально точно наступаючи на власні сліди.

Як заспокоїти дитину під час перебування в укритті

Розкажіть про план дій у разі небезпеки:

складіть маршрут до укриття, проговоріть дитині, що за чим вона має робити (використовуйте короткі зрозумілі фрази);
намалюйте карту укриття, зобразіть локації, наприклад, що і де знаходиться, для чого потрібне, де вхід і вихід, де місце дитини та ваше, де будуть знаходитись рідні.

Реагуйте на потреби дитини та слідкуйте за її станом: ставте відкриті запитання, слідкуйте за емоційною реакцію та рівнем активності.

Якщо дитина впала в стан ступору, то важливо повернути її до вербальної комунікації та активної діяльності:

поставте три прості запитання і чекайте відповіді, наприклад, «Тебе звати Наталя, так?», «Ти зараз стоїш, так?», «Ти одягнений в червону кофтину, так?»;
можна масажувати кінчики пальців, мочки вух;
запропонуйте дитині гру, або завдання, яке вимагає дії (принеси, подай, зроби);
запропонуйте випити води, чаю, поїсти;
обійми теж можуть зарадити.

Дозвольте дитині проявляти злість та інші емоції:

фрази «не переживай» чи «тобі не варто злитись» не заспокоять дитину;
спробуйте сказати «Я бачу/мені здається, що ти налякана/злишся» — так дитина буде розуміти, що вона не одна зі своїми переживаннями;
не давайте обіцянок, які не залежать від вас: «все буде добре», «нічого не станеться», натомість скажіть: «що б не сталось, головне — ми разом».

Якщо діти грають «у війну», не варто їм забороняти навіть у реаліях бойових дій в країні. Важливо програти, прокричати, озвучити емоції. Це допоможе дітям знизити тривожність, напругу та вивільнити емоції.

Тілесний контакт допомагає дітям знизити рівень напруги та заспокоїтись, тому не уникайте обіймів.

Загальні правила дій при зіткненні з вибухонебезпечними предметами

Знайшовши вибухонебезпечний предмет, який не розірвався, треба виконувати три головні правила: НЕ ПІДХОДЬ! НЕ ЧІПАЙ! ПОВІДОМ НА «101» або «102»!

Якщо підозрілий предмет схожий на міну чи боєприпас, який не розірвався:

зупинися;
голосно повідом про небезпеку тих, хто перебуває поруч, та попроси усіх зупинитися;
уважно перевір, чи немає поруч дротів, мотузок, розтяжок, інших підозрілих предметів;
постарайся спокійно відійти на безпечну відстань тим маршрутом, яким йшов раніше;
місце виявлення підозрілого предмета за можливості слід огородити від випадкових перехожих.

Детальну інформацію про знайдений предмет необхідно відразу передати за номерами 101 або 102.

Співробітники ДСНС попереджають, що для дзвінка варто спочатку максимально відійти від місця небезпеки. Користуватися мобільним телефоном поруч суворо заборонено.

В жодному разі не можна брати в руки підозрілі предмети, намагатися самостійно їх розбирати або переміщати.

Розмінування та остаточне знешкодження будь-яких боєприпасів – це справа для професіональних саперів

Якщо дитина загубилася

Кожній дитині слід знати, що головне в такій ситуації – не панікувати. Хтось обов’язково допоможе. А щоб не стати жертвою людей, здатних заподіяти шкоду, слід пам’ятати, що неможна звертатися до незнайомих людей за допомогою. Краще звернутися в якийсь офіційний орган: поліцію або найближчий банк, школу, пошту, дитячий садок. Не варто заходити в кафе, ресторани та бари.

Просити про допомогу можна лише коли навколо багато людей, щоб дії особи, яка візьметься допомагати, міг ще хтось проконтролювати.

Неможна намагатися самотужки дістатися додому або до місця, де зупинилась група, автобус, якщо це екскурсія. Краще залишатися на тому місці, де загубилися – так буде легше знайти (виняток можна зробити лише для представників поліції).

Неможна заходити в приміщення до незнайомих людей. Якщо треба зателефонувати батькам, краще попросити, щоб це зробила доросла людина, скориставшись мобільним телефоном.

З мобільного можна безкоштовно викликати поліцію за телефоном 102. Треба подивитись, як називається вулиця, де перебуває дитина, який номер найближчого будинку, або прочитати на табличці точну назву установи, яка знаходиться поруч (магазин, офіс, навчальний заклад тощо) і стояти біля цієї установи.

Треба чекати на людей, які йдуть на допомогу: поліцейських, рятувальників, батьків, вчителів і нікуди не йти з іншими людьми!

Дорослим також слід знати, якими мають бути їх дії, якщо загубилася дитина.

Якщо дитина вам зателефонувала, слід заспокоїти її, уважно вислухати та повторити за нею те, що від неї почули, з метою уточнення отриманої інформації, порадити нікуди не йти. Не можна звинувачувати дитину ні в чому, необхідно запевнити її, що ви допоможете. Крім того, дитину потрібно докладно розпитати, де вона знаходиться: попросити назвати вулицю, номер найближчого будинку, назву та прикмети найближчої установи, магазину, кафе пам’ятника тощо.

У разі неможливості знайти дитину самостійно, слід обов’язково повідомити про це в поліцію або рятувальникам.

Відповідальні дорослі не мають права доручати пошуки дитини іншим особам та не мають права залишати дітей на осіб, які не несуть за це юридичної відповідальності.

Як подолати синдром емоційного вигорання

Синдром емоційного вигорання – це стан, коли людина відчуває себе

емоційно і фізично виснаженою.

Що може свідчити про емоційне вигорання у батьків:

Емоційні реакції.
Підвищена агресивність.
Зниження активності.
Підвищена втомлюваність.
Пошук винних.
Підвищена роздратованість.

Як цьому запобігти:

Визначте проблему, не лякайтеся її та не бійтеся бути «недосконалими батьками».
Важливо зрозуміти, що ви не справляєтеся і що нічого страшного у цьому немає.
Не звинувачуйте себе та інших. Подібна ситуація може статися будь з ким і будь-коли.
Більше відпочивайте та проводьте час з друзями та рідними.
Відволікайтесь, знайдіть те, що проносить вам задоволення.
Не ігноруйте якість сну.
Не женіться за досконалістю. Ідеальних батьків не буває. У кожного існують свої проблеми.
Коли страшно, то нагадуйте собі, що для вас найважливіше в житті.

Як підтримати дитину, батьки якої на війні

Випробування війною є вкрай важким досвідом навіть для дорослої людини, не кажучи про дітей, для яких таке психологічне навантаження може мати негативні наслідки протягом всього майбутнього життя. Тому так важливі мудрість і розсудливість близьких, що допомагають дитині переживати вимушену розлуку з батьком чи матусею.

Коли дитина щось запитує, психологи радять говорити з нею відповідно до віку. Не треба розповідати про криваві подробиці — це зайве. Меншим говорити в такому ключі: «Злі люди напали на хороших, і тепер хороші обороняються, і твій батько (або мама) у тому числі». Старшим можна глибше пояснювати, що батько вирішив захищати країну і служити в лавах Збройних Сил.

Дуже важливо зрозуміти, як дитина інтерпретує події. Якщо каже, що її батько — герой, то важливо допомогти зрозуміти, що герой — це не всемогутній Бетмен, а людина, яка прийняла непросте рішення і поїхала на війну.

Надмірну героїзацію воїнів не треба укріплювати. Слід розповідати про буденні речі, які робить батько. Бо потім може повернутися з фронту батько-герой і, наприклад, прийти ввечері нетверезим. І світ перевертається. Варто питати: «Що б тобі хотілося разом з батьком зробити — у парк сходити, в МакДональдс?» І розповісти про це чоловіку. Так ви підтримаєте чоловіка — він знатиме, що на нього чекають, він потрібен удома. І укріпите в дитини образ нормального, земного батька.

Якщо воювати пішла мама, то дитина наштовхується ще й на соціальну стигму: мама тебе кинула, так не заведено. Якщо дитина питає: «Чому саме моя мама пішла на війну? Більше ні в кого такого нема, у крайньому разі в декого тато воює», — не треба ускладнювати. Сказати, що твоя мама дуже сильна, їй не все одно, тому вона зважилась на це і пішла в армію». Не можна підважувати мамин авторитет, казати, що ви теж були проти, щоб вона ішла.

Хибна думка, що у таких обставинах слід завантажити дитину так, щоб у неї не було часу на переживання. Це так не працює. Тут немає винятку — треба, як завжди, намагатися допомогти дитині, задовольнити її зацікавлення, а не силувати до того, чим вона не хоче займатися.

Якщо ви бачите, що дитину тема війни пригнічує, вона малює щось таке в темних тонах, танки, кров, то про це справді треба говорити і питати, казати: «Я хочу тебе підтримати», не «Я боюсь, що тебе охопила війна, а «Я хочу, щоб тобі було краще». Але не змушувати, а запрошувати до розмови.

Розповідаючи дитині про війну, нам треба показати суть добра і зла. Треба пояснювати так, щоб дитина була на стороні світлого, доброго. Уникайте будь-яких описів насилля — вбивства, каліцтва. Дитина має знати, як справлятися з ним, а не суть насилля. У неї має бути приклад здорового ставлення до іншої людини. Щоб дитина була щаслива, треба прищепити їй модель ненасильницької форми спілкування. Це не означає, що він або вона має терпіти приниження, тут часто плутають. Це не заважає віддати дитину на боротьбу чи бокс. Добре, якщо вона може дати відсіч, але сама не вважає за нормальне ініціювати насилля. Слід показати дитині, що так, вона має право на агресію, злість, емоційні вибухи, але це може бути лише захисна реакція.

Як повідомити дитині про те, що вона втратила когось із близьких

Смерть близької людини – завжди велике горе для всієї родини. За час повномасштабної війни в Україні з цією бідою довелося зіткнутися багатьом сім’ям. І коли в родині трапляється горе, близькі нерідко відчувають себе розгубленими, у них виникає маса питань. Основні з них: «Казати чи не казати дитині про те, що трапилося?», «Коли потрібно розповісти дитині про смерть близької людини?», «Як поводитися з дитиною після похорону? Чи потрібно згадувати про померлого або тему краще не порушувати?». І головне: «Як і що говорити?».

По-перше, розповісти дитині про смерть близької людини потрібно обов’язково. Насамперед, діти неймовірно чутливі. Дитина помітить, що з дорослими щось відбувається, вони чимось засмучені і, якщо їй не повідомити причину свого стану, дитина просто потоне у власних фантазіях. На цьому ґрунті можуть розвиватися різні страхи, неврози, почуття провини.
По-друге, дитина має право знати про те, що трапилося. Це необхідно для її психічного здоров’я. З іншого боку, згодом факт однаково відкриється, але довіру між дитиною й дорослим може бути втрачено.

Повідомити дитині про смерть близької людини варто тоді, коли це сталося. Відкладати це у жодному разі не можна. Постарайтеся зібрати всі свої душевні сили й максимально спокійно розповісти дитині про те, що трапилося. Якщо ви відчуваєте, що не зможете з цим впоратися, попросіть когось із близьких зробити це.

Говорити дитині про смерть потрібно простими, зрозумілими для її віку словами, уникаючи страшних деталей. Намагайтеся уникати метафор і абстракцій. Фраза «дідусь заснув назавжди» може сприяти тому, що дитина просто буде боятися спати. Будьте готові відповісти на всі запитання. Приблизно до 7 років дитина не сприймає смерть як щось незворотне, тому ще якийсь час, можливо, доведеться пояснювати, що улюблена людина померла й більше ніколи не повернеться.

Діти переживають ті ж етапи «горювання», що й дорослі. Почуття дитини, як і ваші, можуть бути різними. Від горя й печалі до гніву на померлого й почуття несправедливості. Не стримуйте власні й допомагайте дитині проявляти її почуття.

Ви можете разом переглядати фотографії та відео, згадуючи добрі моменти, пов’язані з померлим. Провідувати на кладовищі у пам’ятні дні. Для нормального процесу «горювання» як у дорослих, так і в дітей, важливо, щоб тема смерті в родині не табуювалася. Почуття не стримувалися або приховувалися, а проживалися всіма членами сім’ї. Безумовно, дитині в такий складний момент буде дуже важлива ваша підтримка, увага й розуміння.

Корисні ігри та вправи для засвоєння правил безпеки

Гра «Правда чи ні?»

Почувши сигнал повітряної тривоги

Я голосно кричу, кличу на допомогу. (-)
Уважно слухаю вказівки вчителя або батьків. (+)
Швидко біжу до укриття, за необхідності обганяючи інших. (-)
Прямуючи до укриття, не озираюся та не штовхаюся. (+)
Не панікую, зберігаю спокій та заспокоюю інших. (+)
Не маю при собі нашивки чи браслету з особистими даними, бо і на пам’ять знаю прізвище, адресу, телефони батьків. (-)
Завжди маю напоготові зібраний тривожний рюкзак. (+)
У тривожному рюкзаку в мене іграшки, м’яч, гантелі та кілограм цукерок. (-)
Якщо не чути звуку вибухів, з укриття можна виходити до відбою повітряної тривоги. (-)
Під час перебування в укритті я залишаюсь із класом або сім’єю, нікуди не відходячи. (+)

Гра «На щастя — На жаль»

Ця гра дає уявлення про те, що вихід зі складної ситуації завжди є.

Грають по черзі. Перед дитиною і її друзями озвучується складна ситуація. Наприклад: «В Україні почалася війна». Хтось інший продовжує: «Але, на щастя, вся моя родина ціла». Черга переходить до іншого: «Але, на жаль, мої друзі в іншому місті вимушені три доби поспіль ночувати в бомбосховищі». І далі по колу: «Але, на щастя, українці об’єдналися, як ніколи за часів незалежності». Тобто всі учасники продовжать і закінчать цю ситуацію. Важливо, щоб діти зрозуміли: будь-яка ситуація надзвичайно багатогранна.

Антистрес-малювання

Малюйте будиночок — на відчуття меж, на безпеку, майбутнє.

Групові малюнки — відчуття спільності.

Можна намалювати страхи і спалити малюнок (якщо ви у відносній безпеці вдома чи маєте змогу прогулятись у теплу погоду на вулиці).

Можна малювати ватними паличками, краплями, пластиліном.

Малюємо на кольоровому, на темному, на посуді й на тканині.

Фізична активність

Діти звикли багато рухатися – врешті-решт, це їм просто необхідно! Їм потрібно шуміти, бігати, стрибати і таке інше. Це можна робити як вдома, так і на вулиці. Ось декілька ідей:

Грайтеся в «Гарячу лаву»: розкидайте по підлозі диванні подушки й уявіть, що підлога – це потік розпеченої лави, яку можна переповзати, переходити чи перестрибувати з подушки на подушку.

Використовуйте покривало як парашут (розкрийте покривало над головою, а потім повільно опустіть на підлогу). Граючись з немовлятами, накривайте та розкривайте їх простирадлом, граючись в «ку-ку».

Використовуючи простирадла, ковдри, подушки, стільці і таке інше, побудуйте фортецю. Не поспішайте, нехай головними «будівельниками» будуть діти. Ваша фортеця не обов’язково має бути красивою, головне - безпечною!

Зробіть «смугу перешкод» з меблів, подушок та іграшок.

Грайтеся з ліхтариком: чи зможе дитина дострибнути до плями світла? Чи зможе вона дотягнутися до такої плями на стіні? Після таких вправ діти самі хочуть взяти ліхтарика до рук – звісно, не відмовляйтеся! Ліхтарики займають їх на доволі тривалий час.

Грайтеся в «Мисливця за кольорами». Запропонуйте дитині знайти у помешканні три сині речі, скласти їх докупи, а потім повернути на місце. Повторюйте вправу з різними кольорами.

Вправи для заспокоєння, подолання страху і паніки

«Обійми метелика» — дитина обіймає свої плечі двома руками й може себе поплескати по плечах.
«Водоспад» — дорослий підходить до дитини й руками погладжує з плечей і до поясу, наче знімаючи щось з плечей.
«Кокон» — права рука дитини обіймає ліве плече, а ліва рука живіт.
Не забувайте і про дихання: вдих носом і повільний видих ротом, можна зі звуками «А», «О», ефективним також є дихання животом.
Уявіть, що в правій руці ви тримаєте квіточку, а у лівій свічку. Треба понюхати квітку, глибоко-глибоко вдихнувши, а потім задути свічку, видихнувши повітря.
Уявіть себе лінивим котом, який щойно прокинувся. Він потягується, позіхає, нявкає, а після цього розслабляється і заспокоюється.